13.05.26р. – 20 група.

Матеріалознавство.

Тема уроку: Характеристика сировини, яку використовують для виготовлення парфумерно-косметичних товарів для манікюрних робіт.

З давніх часів люди користувалися пахощами. До Європи ароматичні речовини потрапили з країн Сходу. Виробництво парфумерії в Європі почалося з 12 століття у Франції. Запашна вода була розроблена в м.Кельн і називалася "Кельтської водою".

З 19 століття парфумерія стала розвиватися як індустрія розкоші. Багато уваги приділяли парфумери художнього оформлення флаконів для парфумів. Французька парфумерія користується в усьому світі високим попитом.

В давнину люди використовували так само косметичні засоби, і не тільки в гігієнічних цілях, а й для прикрашання своєї зовнішності. Стародавній Схід вважається батьківщиною косметики. У Древній Русі косметика застосовувалася в основному в гігієнічних цілях.

У 9 столітті у Франції було винайдено мило. У 1883р. на всесвітній виставці в Амстердамі був представлений червоний стерженек, обгорнутий папером - прообраз сучасної помади. У 40-х роках 20 століття Америка стала батьківщиною помади.

У наші дні асортимент косметичних засобів дуже великий і різноманітний. Застосування косметики має бути нешкідливе для шкіри і організму.

Сировина і виробництво

Основна сировина для виробництва - парфюмерно-запашні речовини, спирт і вода.

Допоміжна сировина - барвники, фіксатори запахів.

Чим більше запашних речовин, тим вища якість парфумів.

Натуральні запашні речовини діляться на речовини рослинного і тваринного походження. Рослинні запашні речовини: листя (м'ята, евкаліпт, чорна смородина), плоди (лимон, апельсин), насіння (кмин, коріандр), кольорові нирки (гвоздика), квіти (троянда, жасмин, нарцис, акація). Для отримання запашних речовин використовують смоли-виділення з надрізів смолистих рослин, бальзами - розчини смол в ефірних маслах. Ці речовини використовуються як фіксатори запаху запашних речовин на більш тривалий час.

Сировина тваринного походження - амбра, цибет, мускус, бобровий струмінь.

Амбра - продукт, який утворюється в кишечнику кашалота; цибет - продукт внутрішньої секреції цибетової кішки.

Етиловий спирт застосовується у виробництві як розчинник. Застосовується спирт вищого очищення.

Вода в парфумерії грає роль розчинника, нею розводять спирт. Вона повинна бути чистою, прозорою, без запахів, домішок. Застосовують дистильовану воду.

Сировина парфумерного виробництва

Основною сировиною для виробництва парфумерних товарів у рідкій формі є духмяні речовини (ефірні олії), спирт, вода та інколи фіксатори, барвники та антиоксиданти (консерванти). Якість парфумерних виробів на 95 % залежить від набору духмяних речовин, мистецтва парфумера, який складає парфумерні композиції.

Основу всіх парфумерних рідин становлять духмяні речовини. Це не індивідуальні поєднання, а багатокомпонентні суміші різноманітних компонентів: ефірних олій, смол, бальзамів, духмяних речовин тваринного походження або їх суміші із синтетичними духмяними речовинами, чи ж суміші тільки синтетичних духмяних речовин. Усі такі суміші називають парфумерною композицією. Наприклад, до складу однієї з композицій із запахом гвоздики входить 12 компонентів, а конвалії і троянди — до 16 різноманітних духмяних речовин.

Парфумерія з квітковим запахом складається переважно на базі натуральних ефірних олій (цитрусових, троянди, герані, гвоздики, тощо); в композиції з фантазійним запахом вводяться синтетичні духмяні речовини.

Складання парфумерних композицій — це мистецтво. Воно залежить від досвіду, таланту та фантазії, інтуїції окремих парфумерів. Це дуже тривала та відповідальна операція і проводиться вона за суворо встановленою процедурою. Рецептура парфумерної композиції найчастіше є таємницею.

Нині існує цілий ряд рецептур парфумерних композицій, які входять до складу товарної продукції, що випускається фірмами. При складанні композиції враховується стійкість запаху, яка пов’язана з летючістю духмяних речовин та наявністю фіксаторів.

Слабко духмяні речовини найчастіше мають різкий запах, а легколеткі — більш ніжний запах. Усе це необхідно враховувати при складанні композицій. Для підвищення стійкості запаху до композиції вводять фіксатори. Це зменшує леткість компонентів суміші. Ці речовини повинні бути без запаху, добре розчинятися в етанолі. Це бензилбензоат, диетилфталат, бензилсаліцілат, дипропіленгліколь та ін

Натуральні духмяні речовини рослинного походження. Смоли та бальзами

До них належать ефірні олії, смоли, бальзами та суха рослинна сировина.

Ефірні олії — це легколеткі маслянисті рідини, які видобувають із рослинної сировини. На початок XXI ст. вже було відомо понад три тисячі духмяних речовин, вивчено половину з них, а промислове значення мають поки що тільки понад 200 ефіроолійних рослин. Ефірні олії, як правило, розміщені в якійсь одній або двох частинах рослини (квітках, коріннях, корі, плодах, листі). Вміст ефірної олії невеликий 0,05–1,3 %, але є винятки: у коріандрі — до 2,2 %, у фенхелю — до 6 %, анісі — 4 %. Із квітів отримують олію троянди, жасминову ефірну олію; із квіткових бруньок — ефірну олію гвоздики; із плодів — анісову та кмину; із кірки плодів — лимонну, помаранчеву та бергамотову; із листя — м’ятну, геранієву; із деревини — сандалову; із коріння — ірисову.

Вміст олії в рослинах значною мірою залежить від кліматичних умов їх вирощування, біологічної стиглості, пори року (для коріння), часу збирання, метеорологічних умов, умов та часу зберігання та інших зовнішніх факторів. Невеликий вміст ефірної олії потребує перероблення великої кількості сировини для її видобування.

Усю ефіроолійну сировину можна поділити на:

трав’янисту — головним чином у листях, менше у гілках та стовбурі: м’ята, герань, базилік, евкаліпт, лавр та ін.;

зернову — спілі плоди з насінням родини зонтичних: коріандр, аніс, кмин, фенхель;

квіткову — троянда, лаванда, шавлія, жасмин;

плодову — лимон, бергамот, помаранч;

кореневу — аїр, ірис;

інші види ефіроолійної сировини — дубовий мох (лишайник).

Убагатьох рослинах ефірні олії знаходяться у вільному стані, тому з них легко видаляються різними способами. У тих випадках, коли ефірні олії знаходяться у зв’язаному стані, наприклад у вигляді глюкозидів, для їх видалення потрібне додаткове розщеплення (гідроліз, ферментація).

Ефірні олії за кімнатної температуріи(16–18 °С) найчастіше являють собою рухомі прозорі рідини без кольору або кольорові

 (жовті, зелені, коричневі, червоні). Деякі ефірні олії, наприклад трояндова, анісова, фенхельна, при незначному зниженні температури застигають. Ефірні олії леткі. Леткість ефірних олій становить 3–5 генрі (мг/м2 за 1 с).

Більшість із них легша за воду, але трапляються і важчі (гірчична, гвоздична, мигдальна та олія евгенального базиліку).

Як правило, ефірні олії погано або зовсім не розчиняються у воді. Вони переганяються з водяною парою і добре розчиняються в органічних розчинниках: петролейному і діетиловому ефірах, в етиловому спирті, бензолі, ацетоні та хлороформі, а також у рослинних і тваринних жирах. Цими властивостями користуються при вилученні олії з рослинної сировини та при її очищенні. Їх можна ідентифікувати за коефіцієнтом рефракції, який знаходиться в межах 1,46–1,56 n20.

Ефірними ці сполуки названі через їх летючість.

Хімічний склад ефірних олій дуже різноманітний. Він являє собою суміш із ста та більше окремих сполук — ефірів, альдегідів, кетонів та ін. Наприклад, на початок нового тисячоліття із ефірної олії троянди вченим удалося виділити 226 сполук та встановити, що 184 із них у сумі складають трохи більше ніж 1 %. Серед них ідентифіковано 16 спиртів, 14 кислот, 15 альдегідів, прості та складні ефіри, вуглеводні та інші складніші сполуки. У складі ефірних олій жасмину теж понад 100 компонентів, а в лаванди, помаранча та лимона — понад 300.

Але в кожному з них є декілька речовин, які визначають його запах. У геранієвої ефірної олії — це гераніол С10Н17ОН, у м’ятної — ментол С10Н19ОН, у лимонної — терпен лимонен С10Н16, у трояндової — гераніол, цитронелол С9Н19ОН, оцтовогераніоловий ефір.

Найчастіше ефірні олії мають пекучий смак. Тривале вдихання деяких ефірних олій шкідливо відбивається на здоров’ї людини (лавровишнева олія, олія гіркого мигдалю, кориці, багрянці), тому при роботі з ними слід застосовувати відповідні засоби захисту, хоча деякі ефірні олії (лимонна, м’ятна, евкаліптова, шавлії та багато інших) застосовують у медицині для інгаляції при захворюваннях дихальних шляхів. У парфумерних і косметичних засобах їх концентрація досягає 15 % маси.

Ефірні олії — горючі рідини. Температура спалаху найбільш розповсюджених ефірних олій знаходиться в межах 53–92 °С.

Сировина для парфумерно-косметичних товарів, що використовуються в манікюрних роботах (лаки, гель-лаки, бази, топи, засоби догляду), є переважно синтетичною, з додаванням натуральних компонентів для живлення шкіри та нігтів. Основними вимогами до цієї сировини є безпека, стійкість, швидкість полімеризації (для гелів) та гіпоалергенність.

1. Основна сировина для покриттів (лаки та гель-лаки)

Сучасні матеріали, як зазначено у матеріалах 10-Free – новітній стандарт безпеки в нігтьовій індустрії, намагаються виключити токсичні речовини. Основні компоненти:

·       Плівкоутворювачі (Resins/Polymers): Найчастіше це нітроцелюлоза, поліуретан-акрилати (для гель-лаків). Вони створюють міцну, глянсову плівку на нігті, забезпечуючи стійкість покриття.

·       Фотоініціатори: Компоненти гель-лаків, що активуються під впливом УФ- або LED-лампи, ініціюючи процес затвердіння (полімеризації).

·       Мономери та олігомери: HEMA (Hydroxyethyl methacrylate) — забезпечує адгезію (зчеплення) покриття з нігтьовою пластиною, акрилати — забезпечують гнучкість і міцність.

·       Розчинники: Бутилацетат та етилацетат. Вони забезпечують рідку консистенцію та швидко випаровуються при висиханні лаку.

·       Пластифікатори: Запобігають розтріскуванню покриття, роблячи його еластичним (наприклад, триметилпентаніл диізобутират).

·       Пігменти та барвники: Надають колір (оксиди заліза, діоксид титану, міка).

2. Сировина для допоміжних рідин та догляду

·       Знежирювачі та дегідратори: Ізопропіловий спирт, ацетон. Видаляють вологу та шкірний жир .

·       Праймери (ґрунтовки): Метакрилова кислота (кислотний) або безкислотні склади. Покращують адгезію бази .

·       Засоби для кутикули: Олії (жожоба, мигдальна), вітаміни (A, E), гліцерин .

·       Ремувери (для зняття покриття): Ацетон або етилацетат, часто з додаванням зволожуючих компонентів .

Тема уроку: Загальні поняття про парфумерію та косметику для манікюру.

Парфумерно-косметичні товари — це продукція, що використовується для догляду за шкірою, волоссям, нігтями, а також для зміни зовнішнього вигляду (декоративна косметика). Основна мета цих засобів — покращення здоров’я, гігієна та підкреслення краси.

Основні поняття

·       Доглядова косметика: Спрямована на підтримку стану шкіри, зволоження, живлення та захист (креми, лосьйони, олії).

·       Декоративна косметика: Призначена для зміни або покращення зовнішнього вигляду (лаки, тіні, помади, пудри).

·       Парфумерія: Різноманітні спиртові або водно-спиртові розчини запашних речовин, що використовуються для ароматизації.

Косметика для манікюру

Косметика для манікюру — це спеціалізована група засобів, які можна розділити на кілька категорій:

1.    Догляд за нігтями та кутикулою:

o   Олії та креми для кутикули: Пом'якшують, живлять, запобігають появі задирок.

o   Засоби для зміцнення нігтів: Сироватки, бази з вітамінами та кальцієм, що роблять нігтьову пластину міцнішою.

2.    Декоративні покриття:

o   Класичні лаки: Швидко сохнуть, але мають меншу стійкість.

o   Гель-лаки (шелак): Потребують полімеризації в лампі, тримаються до 3-4 тижнів.

o   Базові та топові покриття: Захищають ніготь, забезпечують зчеплення та блиск.

3.    Допоміжні засоби:

o   Рідини для зняття лаку: На основі ацетону або без нього (безацетонові менш шкідливі).

o   Знежирювачі та дегідратори: Видаляють вологу та жир з нігтя перед нанесенням покриття.

o   Ремувери: Засоби для видалення кутикули (кислотні або лужні).

Як обирати косметику

·       За складом: Натуральні компоненти краще для догляду, але можуть викликати алергію.

·       За типом шкіри/нігтів: Сухі нігті потребують олій, шаруючі — зміцнювачів.

·       За призначенням: Професійна косметика має вищу концентрацію активних речовин, тоді як мас-маркет підходить для щоденного домашнього використання.

Вся продукція має бути сертифікованою, щоб гарантувати безпеку використання.

Тема уроку: Будова та види шкіри рук.

Шкіра людини складається з двох шарів. Поверхневий, або зовнішній, шар називають епідермісом, а другий - більш глибокий - дермою (шкірою). Будова шкіри на різних частинах тіла людини не однакова: на обличчі вона має форму зірочок, на поверхні долонь і підошв ніг - паралельних валиків, на решті поверхні тіла шкіра має сітчасту будову.

Дерма, яка знаходиться під епідермісом, має чисельні горбики, котрі іменуються дермальними сосочками. Тільки на долонних поверхнях рук і підошвах ніг вони розміщуються рядами, останні покриті епідермісом і утворюють валики-складки, які можна побачити неозброєним оком і їх називають папілярними лініями. Усередині сосочка знаходиться потова залоза, протока, яка виходить на гребінь папілярної лінії та утворює отвір, який називається порою. Пора являє собою лійкоподібний отвір з нерівними краями, з якого постійно виділяється потова речовина. Через те, що на лодонях немає жирових залоз, то при торканні предмета рукою утворюється потожировий слід.

Валики розміщені паралельно рядами і між ними існують рядочки, а рядочки і валики, згинаючись разом, утворюють візерунки, які називають папілярними. Особливу складну будову вони мають нігтьових фалангах. На фалангах пальців папілярні лінії починаються з одного боку і закінчуються на другому, утворюючи майже прямі лінії. Лише на нігтьових фалангах лінії піднімаються вверх, згинаються і утворюють дуги, петлі, завитки (кола), які уявляють собою папілярні узори.

Кожна папілярна лінія має зовнішні особливості будови у вигляді розривів, роздвоєнь, злить, стовщень тощо, які називаються деталями або частковими ознакою.

На долонних поверхнях рук немає жирових залоз, хоча сліди називають потожировими. Тоді звідки виникає жир на пальцях рук ? Руки майже завжди забруднені внаслідок торкання ними інших частин тіла, на яких шкіра постійно змащена жиром, який виділяється. Змішуючись з потом, утворюється потожирова речовина, яка відшаровується при торканні і утворює слід, який називається потожировим. Крім потожирової речовини, на руках майже завжди є частки інших забруднень, які потрапляють з предметів, до яких торкається рука. Це мікрочасточки пилу, фарбуючих і рідких речовин. При контакті з предметом нашарована на пальці речовина відшаровується і залишається на предметі у вигляді сліду - видимого, слабовидимого, маловидимого, невидимого.

Якщо рука забруднена, то, як правило, залишаються видимі пофарбовані сліди. Але і в цьому разі можливе утворення невидимих слідів. Якщо злочинець послідовно торкався декількох об'єктів, наприклад, переставляв посуд у серванті, речі на стелажі в магазині, то на предметах, до яких він торкався спершу, виникнуть пофарбовані видимі сліди, на предметах, яких торкався потім, видимість їх буде зменшуватись, оскільки вичерпується фарба речовини, врешті-решт вона вичерпається зовсім і слід буде виникати тільки за рахунок постійного виділення потової речовини.