20.09.22р. – 1 група.

Предмет: Перукрська справа.

Тема уроку: Електроапаратура, та пристосування перукарень.

Бритви їх презначення

У перукарнях використовують небезпечні та безпечні бритви.

Небезпечні бритви застосовують тільки для стрижки, філірування волосся. Гоління небезпечними бритвами відповідно до санітарно-гігієнічних вимог не здійснюється.
Безпечні бритви мають змінне лезо. Звичайні безпечні бритви з відкритим лезом застосовують для стрижки та підбривання пушкового волосся. філірувальними безпечними бритвами, філірувальнимй ножами із зубчатими насадками працюють при стрижці та філіруванні волосся. У комплект до філірувального ножа входять насадки для різних технік стрижки. Дезінфікуйте бритву після кожного клієнта, щоразу застосовуйте індивідуальне лезо.
Електричні машинки для стрижки волосся бувають трьох видів: вібраційні, роторні, акумуляторні
Машинки працюють від мереж постійного і змінного струму напругою 220 В.
Вібраційні машинки мають суцільний з ріжучою частиною корпус, електричний вібромотор. За наявності одного незнімного ножа регулювання висоти зрізування волосся проводять за допомогою насадок або спеціальним важелем.

Роторні машинки завдяки електричному мотору з черв’ячною передачею працюють без вібрації. Мають чотири види змінних ножів.

Акумуляторні машинки працюють як від мережі електропостачання, так і від батарейок, що підвищує їхню практичність. Ножі та насадки до машинок нумеруються відповідно до висоти зрізання волосся: 1/20 — для зняття пушкового волосся, окантування; 1/10 — для окантування; 1 мм — перехідний ніж; 3 мм — для стрижки. Професійні машинки укомплектовані насадками, які дозволяють стригти волосся на довжину до 9,5 мм і навіть до 15 мм. Машинкою виконують первинну обробку волосся перед стрижкою ножицями (зведення волосся нанівець), стрижку «наголо» всієї поверхні голови або її окремих зон. Стрижку машинкою здійснюють по сухому волоссю, рухаючись проти росту волосся від крайової лінії росту. Перед роботою; — перевіряйте справність машинки, цілість шнурів; — не беріть машинку мокрими руками; — не стрижіть мокре волосся; — не вмикайте машинку в мережу, не призначену для побутових електроприладів; — працюйте машинкою безперервно не більше ЗО хвилин; — перед заміною ножів вимкніть машинку з мережі; — кожні 3 місяці забезпечуйте огляд технічного стану машинки спеціалістами.

Сушуар - апарат для сушіння волосся. Випускаються апарати мають різну модифікацію: можуть кріпитися до стіни, пересуватися на роликах, прикріплятися безпосередньо над робочим місцем перукаря, але всі вони влаштовані практично однаково. На сушильної голівці знаходяться реле часу і регулятор температури від 20 до 70 ° С. Апарати мають термозахист, що дозволяє регулювати як час, так і температуру повітря для кожного клієнта індивідуально.

Климазон - апарат для прискорення хімічних процесів під час фарбування і завивки волосся - найчастіше оснащений комп'ютером, який дозволяє майстру вибирати оптимальну температуру нагрівання і час витримки складів в залежності від структури і стану волосся клієнта.

Інфрагрелка - електронний інфрачервоний ковпак, що дозволяє перукаря виробляти точну, щадну волосся і шкіру голови обробку. Ідеальний для повного фарбування будь-якими барвниками, знебарвлення, видалення фарби. Оснащений спеціальними генераторами, які випромінюють енергію з великою довжиною хвилі і так, що без високої температури досягається стимуляція волосся і хімічних речовин. Як і сушуар, може мати опору з роликами або кріпитися до стіни за допомогою кронштейну.

Правила техніки безпеки при роботі з електроапаратурою. Перед включенням апаратів в мережу необхідно перевірити справність проводів і наявність заземлення.

Тема уроку: Методи дезінфекції інструментів.

Дезінфекція і стерилізація – окремі етапи очищення, які не замінюють один одного. Система очищення має 3 ступеня, які виконуються у такій послідовності: дезінфекція, механічна очистка, стерилізація. Можливе поєднання кількох етапів, наприклад: дезінфекція + механічна очистка. Стерилізація – завершальний етап.

            Дезінфекція – комплекс спеціальних заходів зі знищення патогенних і умовно-патогенних   мікроорганізмів на виробах косметологічного призначення, а також ліквідація шляхів можливої передачі зараження. Саме тому усі інструменти після завершення роботи з конкретним клієнтом спочатку опускаються у дезінфікуючий розчин, а потім – очищуються механічним чином. При такій послідовності дій мікроорганізми з інструментів не перейдуть на руки, одяг і т.д. майстра. Пам’ятаємо, що під час дезінфекції гинуть не всі мікроорганізми. Стерилізація – процес 100% знищення на виробах косметологічного призначення усіх видів мікроорганізмів та їх спор, завершальний етап процедури.

                        Для дезінфекції найчастіше застосовуються хімічні речовини з широким спектром антимікробної дії. Вибираючи хімічний розчин, зверніть увагу на спектр його антимікробної дії, відсутність руйнівного впливу на матеріали, які будуть оброблятися, високий рівень безпечності для людини і навколишнього середовища, відсутність різкого неприємного запаху. У випадку, якщо використання хімічних розчинів неможливе (вибори зі скла, пластику, ворсу: щітки, пензлі, спонжи тощо, а також предмети з гострими краями, які швидко псуються і виходять з ладу від дії хімічних речовин), використовуються інші засоби, наприклад – ультрафіолетові бактерицидні стерилізатори. Попри свою назву, такий апарат не знищує стійкі спорові форми.

            Для стерилізації найефективнішим на сьогодні вважається метод дії високих температур з використанням сухожарової (сухоповітряної) шафи, найтолерантнішим щодо інструментів – метод парової стерилізації (автоклав). Серед інших засобів – кварцові (гласперленові) стерилізатори, хімічна стерилізація. Кожен з них має свої переваги і обмеження, тому кожен засіб варто вивчати з урахуванням усіх обставин – спеціалізації конкретного салону, потреб, щоденної пропускної здатності тощо. Хімічна стерилізація має свою специфіку проведення процедури, набагато складніша і використовується переважно в медичних закладах.

   Після кожного відвідувача обов’язково проводиться дезінфекція робочого місця майстра: його стола, лампи, стільця майстра і стільця клієнта. А отже, купуючи косметологічні меблі, переконайтесь у повній придатності їх покриття до впливу дезінфікуючих засобів.

І останнє. Після стерилізації інструментів головне питання – їх правильного подальшого зберігання.

Дезінфекція і стерилізація інструментів у салонах краси, косметологічних клініках і кабінетах – питання щоденної безпеки майстра і клієнта. Відповідальне ставлення до здоров’я всіх учасників косметологічної процедури може стати основним ідентифікатором вашого салону, який вигідно вирізнятиме його на фоні інших. А там, де є серйозна конкурентна перевага – стабільний завтрашній день, нові клієнти, і, звісно, нові прибутки й перспективи розвитку.

Предмет: Спемалювання.

Предмет: Матеріалознавство.

Тема уроку: Барвники та їх призначенна.

Хімічних барвників не існувало до початку ХІХ століття, тому, щоб надати кольорової гамми своєму одягу, наші предки користувалися барвниками природного походження. Природні барвники бувають рослинного і тваринного походження.

На території України росте близько 70 видів рослин, які можна використовувати як барвники, і які, поза сумнівом, так і використовувались в добу середньовіччя (XIV – XVIII ст). Порізно вони дають не дуже багато відтінків, але можливі їх комбінації, використання протрави давало нашим предкам близько 800 відтінків усіх основних кольорів спектру.

Природні барвники видобувались з усіх частин рослини: корені, стебла, кора, заболонь (підкорові волокна), пагони, листя, квіти, плоди – всі частини давали часто не просто різні відтінки одного кольору, а різні кольори. При цьому на відтінок впливали такі умови, як сезон та час заготовки, кліматичні, ґрунтові та геологічні умови місцевості, погодні умови під час заготовок, вік рослини.

Кольорова гамма мала чітко виражений сезонний характер, бо, за невеликим виключенням, тільки свіжозібрана сировина дає інтенсивний колір..

Кору жостеру, дикої яблуні, дуба, осики, барбарису, чорної бузини, ялівцю, ялини, сосни, горобини, ясену, ліщини, берези, черемхи збирали навесні, коли вона порівняно легко відділялась від стовбура. Тому, відповідно, «весняними» кольорами були:

1. коричневий (кора берези, жостеру, ялини, дикої яблуні, дуба, ялівцю, осики, черемхи, чорної бузини, сосни, горобини), що дає багату палітру відтінків:

·                рожево-коричневий (береза);

·                чорно-коричневий (ялівець);

·                коричнево-сірий (жостір);

·                коричнево-жовтий (дика яблуня);

·                сірувато-коричневий (верес);

·                зелено-коричневий (осика);

2. червоний (барбарис, горобина), що дає відтінки: рожево-коричневий (береза);

·                жовтувато-червоний (барбарис);

·                червоно-коричневий (горобина);

3. синій (дуб, жостір, береза), що дає відтінки:

·                синювато-сірий (жостір);

·                світло-синій (дуб);

·                сірувато-синій (дуб);

·                сірувато-ліловий (береза);

4. жовтий (дика яблуня, верес, ялина, осика, ялівець, барбарис, бузина, ясен), що має відтінки:

·                золотаво-жовтий (дика яблуня);

·                коричнево-жовтий (дика яблуня, чорна бузина);

·                зеленувато-жовтий (ялина, ясен);

·                світло-жовтий (черемха);

·                червонувато-жовтий (барбарис);

·                лимонно-жовтий (дика яблуня);

5. чорний (ялівець, ясен, ліщина), що має сіруваті, брунатні, зеленуваті та синюваті відливи;

6. зелений (верес, осика, ялівець, горобина, ясен) з різноманітними відтінками, яких може бути до 50.

Навесні ж фарбують і барвниками з молодих пагонів ялини, вересу, листя берези, вільхи, що збагачували зелену палітру.

Влітку до сировини для фарбування додавались квіти, листя, плоди і стебла трав’янистих рослин, що звичайно збирались в період максимуму біологічної активності, тобто – під час цвітіння:

·                - лісова купина (травень – липень);

·                багно звичайне (травень – вересень);

·                підмаренник північний (червень – липень);

·                вайда (травень – червень);

·                звіробій звичайний (травень – липень);

·                материнка звичайна (червень – вересень);

·                волошка синя (червень – серпень);

·                череда трироздільна (липень – вересень);

·                кропива жалка (квітень – вересень);

·                роман фарбувальний (травень – червень);

·                приворотень (травень – липень);

·                калган (червень – липень);

·                гадючник (червень – липень).

Крім того, все літо використовувались дудник, плаун, герань лісова, зозулині черевички, листя і плоди конвалії, бедринець, іван-чай, конюшина, зелене жито, осока, пижмо та багато інших рослин. Звичайно, розширювалась та ставала інтенсивнішою кольорова гамма фарбованих тканин, що використовувались для пошиву одягу в цей час. Збільшується, досягає максимуму кількість відтінків, особливим багатством вирізняються коричневі, жовті, зелені кольори. Водночас можна помітити певну бідність синіх, блакитних, червоних кольорів, що, напевне, і стало зумовлювати їх особливу цінність та соціальну спрямованість. Саме це диктувало високий попит на дорогі імпортні барвники для одержання синіх і червоних відтінків – індиго і пурпуру.

Осінь дещо збіднює палітру середньовічного текстилю. Використовується для пофарбування лише коріння і кореневища та зібрані раніше висушені рослини та їх частини. За дуже малим виключенням з них можна отримати бляклі, бліді кольори та відтінки:

·                рожево-бежевий (суха кора і заболонь берези);

·                коричнево-бежевий (заболонь вільхи);

·                цеглисто-коричневий (кора вільхи);

·                цеглистий (суха заболонь жостеру);

·                сірувато-жовтий (суха заболонь горобини);

·                лілувато-рожевий (коріння підмаренника);

·                червоно-вишневий (зрілі плоди звіробою);

·                жовтувато-коричневий (лушпиння цибулі);

·                чорнувато-сірий (лушпиння квасолі);

·                ненасичений коричневий різних відтінків (лишайник пармелія);

·                сірувато-коричневий (шишки ялини);

·                світло-бежевий (шишки сосни);

·                блідо-жовтогарячий (насіннєві кошики пижма).

Взимку, скоріше за все, використовувались для пошиття одягу тканини і пряжа, фарбовані в інші сезони. При потребі господиня ж завжди могла використати сухі рослини. Для отримання зеленувато-болотного і сіро-зеленого кольорів ще можна було застосувати сінну потерть.

Барвником тваринного походження в Україні був червець, личинки комахи-шкідника родини неповнокрилих, що водились на корінні суниць, за назвою якого навіть називається місяць червень, коли його заготовлювали. Він давав яскраво-червоно-карміновий насичений колір, що не вигорав на сонці і не вилинював при пранні. Наскільки цінувався цей колір, можна побачити з того, що одна ложка червецю заміняла усі види повинностей з селянського господарства за часи Речі Посполитої.

Для закріплення барвника на пряжі чи тканині застосовувалось протравлювання. Протравлювали хімічними (галун, мідний купорос, залізний купорос, сіль) чи природними (мурашина кислота, оцет, березовий попіл, розсіл квашеної капусти) протравлювачами. Протравлення могло, в залежності від традиційного для даної території рецепту, здійснюватись трьома способами:

1.                  попереднє протравлення, коли фарбується в барвникові раніше протравлена тканина чи пряжа;

2.                  одночасне, коли протравлювач є частиною рецептурного розчину барвника;

3.                  наступне, коли матеріал, тільки пофарбований, тут же занурюється в розчин протравлювача.

Очевидно, спостерігались переваги, які надавались одному з переважаючих способів протравлювання в різних регіонах та в різні часи, що давало різницю у відтінках та насиченості барв костюму. Взагалі, залежно від протравлювача, способу його застосування та тривалості самого протравлення, наші предки могли досягати набагато більшої кількості відтінків.

Іншим способом збагатити палітру кольорів одягу було змішування рослин. Так, суміш багна болотного і коріння підмаренника в пропорції 1:4 з одночасним протравлюванням з мідним купоросом давала інтенсивний червоно-коричневий відтінок. Наслідувати майже точно колір дорогого пурпуру дозволяв відвар коріння підмаренника північного із сухими квітами череди та незначною кількістю плодів чорної бузини з наступним протравлюванням у настої березового попелу.

Широко застосовувалось і повторне фарбування, коли тканину, фарбовану в один колір першим барвником перефарбовували іншим, зазвичай темнішим по світлішому. Так, наприклад жовту тканину, фарбовану у відварі листя берези з галуном повторно фарбували у відварі суцвіть материнки звичайної з сіллю. Колір отримували – червоно-фіолетовий, недоступний при застосуванні інших природних барвників.

Для розширення гамми доступних кольорів застосовували додавання дорогих імпортних барвників до місцевої сировини. Як, наприклад, настій жолудів дуба з додаванням 1-2 крапель настою натурального індиго дозволяв отримати тканину тільки трохи світлішу за фарбовану натуральним індиго.